Уже майже 20 років, як світу з’явилася незалежна Україна. Що то за держава? Хто ми є на землі? Чого ми варті? Деякі політики кажуть, що 20 років - то дуже мало, щоб утвердитися державі, щоб подолати негативні наслідки колоніального минулого, щоб визначитися остаточно з тим,  куди ми йдемо? З ким? Навіщо?  20 років – це тільки початок становлення дорослої людини, а тим більш країни. Тому серйозні зрушення, головні перетворення, великі досягнення України ще попереду.

Світ стрімко йде вперед. А ми так і стоїмо на місці, якщо не вертаємо назад.

А може причина  наших невдач в іншому? Відомий культурний діяч України академік П.Кононенко зазначав: «За часів Київської  Русі ми були великою державою, але ще тоді було зафіксовано літописцями:  ми не змогли протистояти всім ворогам своїм, бо не було в нас єдності. Хіба ця проблема не стояла на початку XX століття? Звичайно стояла! Стоїть питання єдності серед політиків і сьогодні!» Щоб досягнути  єдності потрібно мати українську національну ідею, упевнений Петро Петрович.[4]

І це не просто лозунг. Нам  це потрібно. З цього питання ми знову і знову звертаємося до Великого Кобзаря, який з далечини століть звертається до нас і застерігає:

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли.

Ніже тії коми,

Все розберіть… та спитайте

Тоді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани.

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі.

Ще лучче, як батьки ходили.

[1, с. 270, «І мертвим, і живим, і ненародженим…»]